1 листопада 1918 року у Львові спалахнуло повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях. Ця подія увійшла в історію як “Листопадовий чин”. У результаті було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки.
Після розпаду Австро-Угорської імперії, яка зазнала поразки у Першій світовій війні, на її території почали виникати національні держави – Польща, Чехословаччина, Угорщина. Польська влада заявила про намір приєднати Галичину до складу своєї держави. За згодою Антанти була створена Польська ліквідаційна комісія, що мала прибути до Львова 1 листопада, щоб силою встановити польське управління в краї. Тим більше, що більшість адміністративних посад у Східній Галичині займали поляки.
Напередодні, 31 жовтня, представники Української Національної Ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Легіону Українських січових стрільців, полковником Української Галицької Армії Дмитром Вітовським зібралися у львівському Народному домі. На нараді Вітовський переконав присутніх не чекати приїзду польської комісії, а негайно перебрати владу в місті до своїх рук.
Центральний військовий комітет було перейменовано в Українську генеральну команду, яка стала головним штабом повстання. Її осередок розмістився у Народному домі.
Ранком 1 листопада, о четвертій годині, українські підрозділи чисельністю близько 60 старшин і 1400 вояків розпочали дії. Вони зайняли ключові об’єкти міста – ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк і летовище. Над ратушею та будівлею намісництва замайоріли синьо-жовті прапори.
Того ж дня Дмитро Вітовський доповів, що влада у Львові повністю перейшла до рук Української Національної Ради.
Українську владу майже без опору було встановлено також у Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. У деяких населених пунктах цьому сприяли збройні виступи місцевого населення.
Хоча Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала менше року, її історичне значення є надзвичайно вагомим. Адже українська влада поширилася не лише на Львів, а й на більшість міст і сіл регіону. Тодішня українська інтелігенція, політична еліта та свідомі громадяни продемонстрували глибокий патріотизм і готовність відстоювати національні інтереси.
Події Листопадового чину стали яскравим свідченням того, що українці завжди прагнули і прагнуть єдності та збереження територіальної цілісності своєї держави.